Туристично - рекреаційні можливості розвитку
Погребищенський край пов'язаний історичними подіями, цікавими особистостями, багатий на героїчні і трагічні сторінки. Відгомін віків минулого втілений в пам'ятках архітектури, які збереглися до сьогодення. Це 5 пам'яток архітектури національного значення та 9 місцевого значення.
До пам'яток архітектури національного значення відносяться такі об’єкти: палац графа М.Тишкевича (кінець ХVІІІ ст.) с. Андрушівка, садибний будинок графа М. П. Ігнатьєва (ХІХ ст.), церква-мавзолей (ХІХ) в с. Круподеринці, палац графа А. Тишкевича (ХІХ ст.) в с. Спичинці, церква Св.Параскеви (ХІХ ст.) в с. Старостинці.
До пам'яток місцевого значення належать:
- парк в м.Погребище з частиною маєтку Ржевуських;
- пам’ятник морякам, які загинули в Цусімському бою (1914), млин в с. Круподеринці (1896 р.);
- садиба Боровських, флігель, парк, млин (ХІХ ст.) в с. Новофастів; флігель, парк, млин, парки (XIX ст.) в с. Спичинці, с. Сніжна.
Село Круподеринці
За 5 кілометрів від м. Погребище, в мальовничому куточку по обидва берега річки Рось розкинулося село Круподеринці, яке було засноване на початку ХІХ століття польським магнатом графом Ржевуським. Назва Круподеринці походить від слів «крупи» і «дерти». Саме таку роль виконував водяний млин - круподерка на річці Рось.
Садибний будинок графа М.П.Ігнатьєва.
На початку 1890 року за 45 тисяч російських карбованців помістя купив граф Микола Павлович Ігнатьєв. Так перетнулася історія Надроссянського куточка подільської землі та видатного дипломата, політичного діяча, воєначальника Російської імперії ХІХ століття і просто унікальної людини, що гідно ввійшла в історію слов’янських народів – російського, українського і болгарського.
З 1882 року граф з родиною назавжди переїздить в свій маєток у Круподеринці, де провів останні роки життя.
Церква - мавзолей (1895 р.) за проектом архітектора О.П. Померанцева.
Побудував на свої кошти граф М.Ігнатьєв і церкву - мавзолей (1895 р.) за проектом архітектора О.П. Померанцева, яка по архітектурному стилю, розмірами та оздобленню немає собі рівних в окрузі і являється зменшеною копією кафедрального храму Святому Олександру Невському в столиці Болгарії м. Софії. Освячений храм був 17 вересня 1901 році. В 1944 році в храмі Різдва Богородиці відновлено богослужіння.
Підземна частина храму стала усипальницею родини графа М. Ігнатьєва. На чорному лабрадориті на могилі графа, викарбовано: “ Сан-Стефано, 19 лютого 1878 року”. Поряд з батьковою могилою - поховання дочки Катерини. Ця жінка також близька болгарам. Під час Балканських воєн вона була добровільною медсестрою-іноземкою у Болгарії. Світлим зостався її образ в серці братнього народу. В роки Першої світової війни в санітарному поїзді за операційним стало серце Катерини Миколаївни, не витримало напруження, розірвалося…
У глибині церковного двору височить масивна кам’яна брила, по боках якої – чотири старовинних корабельних якорі, скріплених важкими ланцюгами. Над брилою –хрест. Пам’ятник морякам, які загинули в Цусімському бою.
Викарбувані у граніті літери інформують, що пам’ятник “…сей воздвигнут 1914 г. в молитвенную пам’ять лейтенанта Гв. Эк. Графа Владимира Игнатьева, капитана 2-го ранга Алексея Зурова и всех наших славных моряков с честью погибших в Цусимском бою 14-15 мая 1905 г.”
Це є єдиний в Україні пам’ятник морякам, які загинули в Цусімському бою під час російсько-японської війни. Саме тому, 10-у річницю Цусімського бою, вдова Микола Павловича Ігнатьєва і мати Володимира Ігнатьєва Катерина Леонідівна установила біля храму камінь і хрест із пам’ятним знаком.
Батько був засновником міста Владивосток. Син же загинув у Цусимській (Корейській) протоці Тихого океану. На крейсері “Светлана” загинув і син сестри графа Ольги – капітан 2-го рангу О. Зуров, який народився в с.Гопчиця.
Палац графа А. Тишкевича (ХІХ ст.) в с. Спиченці
Село Спичинці належало старовинному роду графів Тишкевичів. Серед представників сім'ї Тишкевичів були воєводи, каштеляни, єпископи та археологи. Графи були родичами останнього польського короля і непоганими комерсантами. Свідчення тому – процвітання однієї із самих провінційних садиб у маленьких Спичинцях. На початку ХІХ ст. садиба розташувалася на лівому березі річки Рось, потім була перенесена на правий беріг. Головна споруда побудована в стилі французького неоренесансну, двоповерхова з мансардою, по краю даху прикрашена металевими кованими решітками.
Це один із 99 палаців побудованих представниками магнатського роду Тишкевичів на території Білорусії, Литви, Польщі. Такою була географія володінь цього старовинного роду відомого із ХVІ ст. Найкраще всього зберігся кабінет власника з чудовим ліпленням – польські орли, гірлянди. На другому поверсі палацу зберігся рельєф з амурами на стелі. Графська садиба в Спичинцях збудована в період, коли ці землі ввійшли в склад Російської Імперії. Завдяки умілому господарюванню село набуло статус містечка і навіть має пам’ятник на честь відміни кріпосного права. На гранітному камені в центрі села до цього часу можна побачити напівстертий напис: “Царю освободителю”.
Зберігся будинок управителя господарством Тишкевича.
Також зберігся парк (кін. ХVІІІ- поч. ХІХ ст.), має статус садово-паркового мистецтва місцевого значення. Серед насаджень могутні вікові дерева.
В м.Погребище збереглася частина маєтку Ржевуських, де народилась Евеліна Ганська, дружина Оноре де Бальзака.
Так виглядав сам маєток Малюнок Наполеона Орди 1870 рік.
Архітектурною перлиною району є кам’яні та дерев’яні церкви.
Церква Святої Параскеви у с.Старостинці побудована в стилі пізнього класицизму, поміщиком Каспарем Івановським на кошти парафіян в 1825 р. З початку 2000-х років на кошти бізнесменів Бориса та Петра Ставнійчуків, які народились в селі, проводяться роботи по реконструкції храму. (фото до і після реконструкції) 9, 9-а/9-10
Свято-Михайлівська кам'яна церква у с. Новофастові.
У своїй неповторній красі в стилі народної дерев'яної архітектури Поділля, збереглися дерев’яні церкви. Кожна пам'ятка архітектури є живим свідком історії нашого народу, краю.
У 1792 р. в с. Круподеренцях було побудовано дерев’яну церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Коли граф Ігнатьєв побудував в 1895 р. нову церкву, то дерев’яну церкву у 1904 р. подарував у сусіднє село Адамівку її власнику Адаму Ржевуському, де й до нині знаходиться храм Великомученика Дмитрія Солунського.
У місті Погребище зберігся парафіяльний костел Непорочного Зачаття Діви Марії, якому близько 200 років (на даний час проходять реставраційні роботи).
м.Погребище. Синагога і парафіяльний костел 1872 р. Малюнок Наполеона Орди.
Пам’ятники про трагічне минуле.
У селі Борщагівка, що на березі річки Рось, здалеку видно п’яти метровий обеліск з чорного мармуру-це пам’ятник Василю Кочубею і Івану Іскрі ,які були страчені Мазепою в 1708 році за те, що повідомили Петра I про плани гетьмана. Полковник Полтавського полку І.Іскра і генеральний суддя В. Кочубей належали до тієї української старшини, яка стояла за зміцнення зв’язків з Московською імперією. Вони рішуче виступали проти спроб Мазепи створити Українську державу незалежну від Московії.
8 вересня 1911року у час 200-річчя страти на місці смерті Кочубея і Іскри було відкрито пам’ятник.
У кожному населеному пункті району встановлено пам’ятники, пам’ятні знаки жертвам Голодомору 1932-1933рр. На кладовищах та в місцях масових поховань
Історико-краєзнавчі музеї
Погреби́щенський міський краєзна́вчий музе́й і́мені Насті Андріанівни Присяжню́к являється культурно-просвітницьким осередком громади і носить ім'я видатної уродженки міста Погребище виконавиці українського фольклору, фольклористки, краєзнавиці і педагогині.
Історичне минуле краю активно пропагує історико-краєзнавчий музей села Гопчиці. В експозиції якого представлені матеріали про розвиток України, Погребищенського краю в цілому та села Гопчиці зокрема, розвитку хліборобського роду.
