Історико-географічна довідка про Погребищенську громаду
Територія Погребищенської громади розташована у лісостеповій зоні центральної частини північної області Придніпровської височини, у північно-східній частині Вінницької області. На півночі межує з Житомирською, на сході з Київською областями, на півдні з Оратівською, Липовецькою, Росошанською, на заході з Турбівською, Калинівською та Самгородоцькою територіальними громадами Вінницької області.
Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року №309 «Про адміністративно-територіальний поділ Київської губернії» було утворено Погребищенський район, що з 27 лютого 1932 року ввійшов до складу Вінницької області. В районі проживало 70 400 чоловік, входило 40 сільських і 1 селищна рада, створено 47 колгоспів.
Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807 «Про утворення та ліквідацію районів» було утворено Вінницький район у складі територій ліквідованих районів, у тому числі Погребищенського, та на його основі утворено Погребищенську громаду Вінницького району Вінницької області з адміністративним центром у м.Погребище.
Загальна площа земель Погребищенської громади в адміністративному кордоні становить 119989 га, або 4,5 відсотка території Вінницької області. З них 97930,7 га сільгоспугідь, у тому числі ріллі 73105 га, багаторічних насаджень 904,1 га, лісів 11100 га.
У громаді 60 населених пунктів: 1 місто та 59 сіл, населення яких складає 28454 чол(на 1.01.2021р.). Центр громади - м. Погребище , яке розташоване за 70 км від обласного центру, за 2 км від залізничної станції Ржевуська.
На території громади функціонують 26 старостинських округів.
Перші згадки про древній Надросянський край датуються 1148 роком. Погребищани є нащадками слов’янського племені "росичів", які згадуються в «Слове о полку Игореве», що кочували по мальовничих берегах річки Рось. Саме тут, на території Левківської сільської ради бере початок річка - красуня, річка - історія, що не одне тисячоліття несе свої води через Вінниччину, Київщину, Черкащину до сивого Дніпра - Славутича. В стародавніх літописах цю річку називали Русь. На думку багатьох істориків, саме ці племена стали ядром Київської Русі.
На початку ХІІІ століття після монголо-татарської навали на пожарищі, де було поселення Рокитня, залишилися одні погреби та підземні ходи, в яких вдалось уціліти небагатьом мешканцям краю. Звідси і походить сучасна назва міста Погребище.
В середині ХVІ століття місто користувалося Магдебурзьким правом. В 1629 році воно налічує понад 6 тис. жителів. В той час як у Вінниці - 9 тис.
Перед початком Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. переважна більшість населення м.Погребище складали поляки та євреї. Тут збереглися польське та єврейське кладовища. Це було багате торгівельно-ремісниче місто, де відбувались постійні сільськогосподарські ярмарки.
Місцеві мешканці взяли участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Погребище не раз потерпало від воєнних дій. У травні 1648 його розграбували загони голоти М.Кривоніса, які, за твердженнями єврейських джерел вирізали всіх євреїв міста. Польські джерела стверджують, що 28 червня 1648 року кн. Я.Вишневецький вирізав українське населення.
У 1653 р. Погребище було вщент зруйновано каштеляном Стефаном Чарнецьким, що відступав із-за Дніпра під натиском Б. Хмельницького. В 1653 році його було вдруге вщент зруйновано князем Вишневецьким, що відступав разом з поляками із-за Дніпра під натиском Б.Хмельницького.
На початку 18 століття Погребище славилось як значний осередок торгівлі та ремесел. Місцеві ярмарки приваблювали купців не лише з Польщі, а й з ряду інших сусідніх країн.
Антифеодальні повстання, визвольні війни та жорстокі розправи неодноразово ставали справжнім випробуванням для мешканців нашого краю. Погребищани були безпосередніми учасниками Коліївщини, народних повстань під проводом Семена Палія, Івана Медведя, боролися за кращу долю в загонах Устима Кармелюка.
На початку ХХ століття містечко нараховувало: дворів - 943, жителів - 5807 чол., 2 церковно-приходські школи, 6 круподерень, завод "шипучих вод”, 2 водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м’ясних лавок, розпочато будівництво цукрового заводу.
Радянську владу в Погребищі встановлено в січні 1918 року. Та містечко не уникнуло потрясінь громадянської війни. Спочатку його захоплюють німці, потім петлюрівці, банда Зеленого, денікінці, білополяки. І лише 6 червня 1920 року Червона Армія звільнила його від інтервентів.
До Другої світової війни - в 1921 році було відкрито агрошколу.
В 1923 році - організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка.
З 1927 році в місті розпочав роботу маслозавод, який виробляв масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію. В 2013 році він зупинив свою роботу.
Німецько-фашистські війська окупували місто 21 липня 1941 року. В часи окупації тут діяла підпільна група опору, яку очолював 18 - річний юнак М. Копецький. 30 грудня 1943 року місто звільнила 65 мотобригада І-ї танкової армії генерала М.Ю.Катукова. В пам’ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни "ИС”. В районі Мончин - Очеретня з січня по березень 1944 року стояла передова лінія оборони Першого Українського фронту.
Героїчними зусиллями фронтовиків у березні 1944 року територію громади було звільнено. У братських могилах навічно залишилися 1412 воїнів-визволителів різних національностей, імена 329 з яких не встановлено.
Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Це А.Бурлачук, В.Кравченко, А.Москальчук, А.Пономарчук, М.Сьомак, І. Слободянюк, В.Терлецький.
В братській могилі, що знаходиться в центрі міста, поховано 653 захисники Вітчизни.
Більше 100 воїнів-інтернаціоналістів проходили службу в різних гарячих точках світу. З афганської війни живими додому не повернулось 6 погребищан: І.Кумчак, В. Іващук, О.Харченко, Є.Мельник, О.Шевчук, В.Іщук. Свято бережеться пам’ять про полеглих земляків. В міському парку встановлено обеліск пам’яті, їх іменами названо солдатські поля.
Мешканці громади одними з перших стали на захист рідної землі. Майже 300 краян залучалися до участі в АТО/ООС на сході України. Надросянська «ціна» війни нестерпно болить усій громаді. Роман Башняк, Олег Богданов, Олег Школьний, Роман Грушко, Олександр Шелепун, Ігор Дубов, Євген Левчук, Володимир Мовчанюк віддали своє життя, відстоюючи незалежність та територіальну цілісність Вітчизни.
В рамках відзначення Дня захисника України у м. Погребище 14 жовтня 2020 року урочисто відкрито пам’ятний знак «Захисникам України». Ініціатива щодо його будівництва була підтримана учасниками АТО/ООС, ентузіастами, районною владою та органами місцевого самоврядування, яка завдяки їх безпосереднім зусиллям і фінансовій підтримці за короткий час була втілена в життя.
24 серпня 2020 року в селі Старостинці відкрили меморіальну дошку генералу-хорунжому УПА Івану Трейку, який там народився.
Надросянська земля за свою багатостолітню історію гостинно приймала ряд відомих постатей. Історія свідчить, що влітку 1708 року під час російсько-шведської Північної війни Петра І та Карла ХІІ неподалік від с. Борщагівка стояв військовий табір українського гетьмана І.Мазепи, де прилюдно були страчені високопосадові особи того часу - В.Кочубей та І.Іскра, тіла яких пізніше, за наказом Петра І, було перепоховано на території Києво-Печерської лаври. Через 200 років у центрі села їм встановлено пам’ятний знак. В 1822 році тут побував геніальний російський поет О.С. Пушкін. Територією громади здійснив мандрівку великий син українського народу Т.Г. Шевченко.
На землях графа Ржевуського в кінці ХІХ століття збудовано залізницю та станцію, яку названо на честь графа - «Ржевуська». Донька графа Ржевуського Евеліна Ганська була другою дружиною знаменитого француза Оноре де Бальзака.
Нині Погребищенська громада, що розкинулася на берегах чарівної р.Рось та її приток, є одним із мальовничих місць Вінниччини.
Чи не кожен гість громади прагне побувати в селі Круподеринцях. Там і понині красується старовинна церква - пам’ятник архітектури, що у 1895 році за проектом Померанцева О.М. була збудована на кошти графа М.П. Ігнатьєва, являється зменшеною копією Володимирського Собору, що височить в столиці Болгарії - Софії, та за архітектурним стилем, розмірами та оздобленням не мала собі рівних у окрузі. У ній знаходиться поховання російського державного діяча і дипломата, засновника міста Владивосток, палкого прихильника болгар та українців графа Миколи Павловича Ігнатьєва (1832- 1908 рр.).
Добре відомі світові славетності, що народилися або ж проживали в різний час в Погребищенському краї - віртуоз гітари М.Д. Соколовський, народний артист СРСР, соліст Віденської опери А.І. Кочерга, народна артистка України Г.Г.Яблонська, дитячий письменник С.Т.Алєксєєв, фольклористка і етнограф Н.А. Присяжнюк.
Рішенням колегії райдержадміністрації у 2003 році було створено Алею бойової та трудової слави Погребищенського району. Мета створення Алеї - вшанування земляків, які своєю працею і талантом прославили рідний край та зробили вагомий внесок у його розвиток. На сьогодні на Алею занесено імена 106 мешканців громади.
У 18 закладах загальної середньої освіти громади навчається 2557 учнів. Працює 16 закладів дошкільної освіти, міський будинок дитячої та юнацької творчості, дитячо-юнацька спортивна школа.
В 1966 році запросило в аудиторії своїх перших учнів Погребищенське медичне училище (з 2006 року - медичний коледж), що є одним із кращих в Україні.
Коледж має І рівень акредитації і готує фахівців з напрямку “Медицина” на освітньо-кваліфікаційному рівні “Молодший спеціаліст” з таких спеціальностей: «Сестринська справа», «Лікувальна справа», «Акушерська справа». Тут щороку навчається майже 400 учнів.
У 1985 році у м.Погребище відкрило двері професійно - технічне училище (нині - вище професійне училище-42), яке готує фахівців за спеціальностями: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-ремонтник, водій автотранспортних засобів категорії «С», електромонтер з обслуговування електроустановок, електрогазозварник, слюсар з ремонту автомобілів, кондитер, кухар, офіціант, бармен. Тут щороку навчається біля 400 учнів. В працює учбове господарство, яке має у своєму розпорядженні 246 га землі, на яких з учнями проводять лабораторно-практичні заняття та відпрацьовують навики керування тракторами та самохідними сільськогосподарськими машинами.
Лікувальна мережа громади складається з КП «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради, КП «Погребищенський центр первинної медико-санітарної допомоги» Погребищенської міської ради.
Мережа закладів культури в Погребищенській територіальній громаді налічує 82 заклади:
- центр культури та дозвілля зі 42 структурними підрозділами ( 24 сільських будинки культури, 16 сільський клубів, міський клуб,
- міський будинок культури );
- публічна бібліотека зі 35 структурними підрозділами ( 2 міські бібліотеки, бібліотека для дітей, 32 сільські бібліотеки);
- Погребищенський краєзнавчий музей ім.Н.А. Присяжнюк;
- Музей історії села Гопчиця;
- Погребищенська дитяча музична школа.
14 колективів художньої самодіяльності носять звання «народний».
В мирі та злагоді в громаді діють 84 релігійних громади 9 конфесій.
Суспільно-політичне життя України представлено місцевими осередками більше 80-ти політичних партій та громадських організацій. Сільськогосподарським виробництвом займаються більше 100 сільськогосподарських підприємств, господарств, в тому числі: вертикально – інтегрованих – 12, сільськогосподарських підприємств, що працюють без інвестора – 15 та майже 70 фермерських господарств . Виробничий напрям сільськогосподарських підприємств громади – зерново-буряковий з тваринництвом. Основні культури, які вирощуються, - пшениця, ячмінь, цукрові буряки, кукурудза, соняшник, ріпак, соя.
Населення громади обслуговують 236 підприємств роздрібної торгівлі та 13 - ресторанного господарства.
Жителі 29-х населених пунктів (понад 74 % населення громади) користуються блакитним паливом. В експлуатації знаходиться майже 466,3 кілометрів газових мереж, до яких підключено майже 7 тисяч споживачів.
(Статистичні дані та матеріал станом на 1січня 2021 р.)
Відділ організаційної та інформаційної роботи міської ради
