У світовій історії знайдеться не так вже й багато аналогів, які за масштабом, жорстокістю, цинізмом методів здійснення і наслідками дорівнювали б українській трагедії.
Голод 1932-1933 рр. став для українців тим, чим був голокост для євреїв або різанина 1915 р. для вірменів.
Якби в Україні не було втрат населення, що стали наслідком спланованих владою заходів, передусім, безумовно, Голодомору, а також політичних репресій, масових виселень тощо, і припускаючи, що приріст населення на нашій землі з 1926 року до 1939 року дорівнював 16%, як в середньому по СРСР, то кількість населення України у 1939 році становила б близько 36,186 млн. осіб, а не 28,111 млн., як зафіксовано у переписі 1939 року.
Отже, мінімальна оцінка втрат населення України складає 8,075 млн. осіб, або чверть усього населення республіки у 1926 році.
Саме тому, багато десятиліть правда про Голодомор перебувала під суворою забороною розголошення.
Але українці, які вижили в роки голоду, Другої світової війни та емігрували свого часу із Радянської України за кордон, не змирились. Саме вони почали нести страшну правду про пережите до світової громадськості шляхом виступів свідків, проведення різних заходів із вшанування жертв. Зокрема, 23 вересня 1973 року нью-йоркський відділ Українського Конгресового Комітету Америки організував у центрі міста велику демонстрацію в пам'ять жертв голодомору в Україні в1932-1933 роках. Подібні маніфестації відбулися на заході скрізь, де мешкали українці.
Все це сильно дратувало владу в Москві, яка всіляко намагалась такі заходи не допускати, а вразі їх проведення – дискредитувати та всіляко у впливових ЗМІ заперечувати голодомор , як факт нищення української нації звертаючи все на погодні умови того часу. Так посольство СРСР в Канаді 5 липня 1983 року заявило офіційний протест у зв’язку з наміром Едмонтонського відділу Комітету Українців Канади відкрити на центральному майдані міста пам’ятник жертвам голодомору в Україні. Воно вимагало від канадських властей вжиття всіх заходів, аби не допустити його спорудження.
Однак, 23 жовтня 1983 року В Едмонтоні, біля входу в мерію, таки був встановлений перший у світі пам'ятник мученицьким жертвам Голодомору. Ініціативу української громади втілила в життя скульптор з Монреаля Людмила Темертя. Її матір була однією з тих небагатьох українок, яким вдалося вижити під час Великого голоду.
«Розірване кільце життя» в Едмонтоні та пам’ятний знак з присвятою: «У пам’яті про понад 7 мільйонів жертв голоду-геноциду 1932-1933 років в радянській Україні, сталінського злочину проти людства».
І лише після отримання Україною незалежності тема Голодомору повертається до пам’яті народу, стає його болем, реквієм і одночасно символом незнищенності нації.
В 1993 році Президент Леонід Кравчук підписав Указ «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні». Тоді ж було урочисто відкрито пам`ятний знак «Жертвам Голодомору 1932-1933 року» на Михайлівській площі у Києві, який довгий час, до появи Меморіалу жертв Голодомору, виконував функції місця вшанування пам’яті жертв геноциду. В 1998 році Указом Президента України Леоніда Кучми було встановлено щорічний національний пам’ятний День пам’яті жертв голодоморів та визначено вшановувати його у четверту суботу листопада.
Визнання Голодомору 1932 –1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.
Страшна статистика засвідчує, що за 500 днів від голоду померло понад сім мільйонів, зокрема на Поділлі - біля одного мільйону невинних людей, із них майже 15 тисяч на теренах нинішньої Погребищенської громади сотень тисяч сімей, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль. Безумовно - це була велика соціальна катастрофа жахливі наслідки якої продовжують вражати і донині.
Дослідницькими групами створеними при Погребищенській райдержадміністрації, виконавчих комітетах міської та сільських рад Погребищенського району за роки Незалежності України було проведено кропітку пошукову роботу зі складання поіменного списку жертв Голодомору 1932-33 років, зібрано численні свідчення очевидців про ті страшні часи.
На 2008 рік, документами із Вінницького державного облаcного архіву та свідченнями очевидців підтверджено факт смерті 8914 - ти осіб, що проживали в населених пунктах Погребищенського району в період 1932-1933 років.
Музеєм Голодомору створена інтерактивна мапа масових поховань в Україні. Дякуючи небайдужим людям, живим свідкам Голодомору 1932-33 рр., секретарям та головам сільських рад Погребищенського району періоду 2007-2008 років, нам вдалося встановити не тільки поіменно жертв голоду, а місця масових поховань. Нажаль, не на всіх місцях масових поховань встановлено пам’ятні знаки. Вони встановлювались у 1990-1993 рр. часто при вході на кладовища. У 2008 році майже всі зібрані матеріали увійшли в Національну книгу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вінницька область.
Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.
27 листопада українці всього світу, небайдужа світова громадськість вшановуватимуть жертв Голодоморів в Україні. В цей день український народ віддає шану пам`яті безневинним жертвам жахливого геноциду, вчиненого проти нього ворогами в минулому сторіччі. В цей день о 16.00 год. оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку». В рамках акції несуть свічки до пам'ятників жертвам, запалюють та встановлюють свічки вдома, виставивши їх на підвіконня, проводять інші меморіальні акції.
Ми разом згадуємо трагічне заради єднання, задля того, щоб об'єднати людей і тим посилити наше бажання уникнути повторів такої трагедії на майбутнє. А це стане можливим лише тоді, коли весь український народ об'єднається навколо спільної мети незалежності, розвитку та процвітання. Лише народ, згуртований в єднанні, є непереможним народом.
В.Старинчук, головний спеціаліст відділу організаційної та інформаційної роботи міської ради
