Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів наших співвітчизників. Саме цього дня, 81 рік тому, на світанку 1941 року нацистська Німеччина розпочала загарбання України, яка перебувала у складі СРСР. Почалася перша найжахливіша війна в історії нашого народу, що забрала життя кожного п'ятого українця. Друга така війна точиться зараз-з нацистсько-рашистською нечистю.
Щороку ми згадуємо про тих, хто так і не повернувся з війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював перемогу. Про тих, хто прийняв на себе цей страшний удар в роки Другої світової війни і про тих, чиї життя були покалічені та зруйновані іншими людьми.
Для України період з 1941 по 1945 рік - справжня національна трагедія, а не тільки участь у найкривавішому і масштабному конфлікті XX століття. Включена до складу СРСР, Україна повинна була відстоювати інтереси великої держави, тому українці призивалися в радянську армію і перебували в УПА, захищаючи свою країну від загарбників.
Українське населення перенесло стільки горя, скільки не можна описати словами:
- спалення сіл і цілих міст;
- голокост;
- голод;
- розстріли мирного населення.
І це далеко не повний список звірств, яким піддавався український народ. Загальні втрати України склали 8-10 млн осіб. Люди гинули на фронті, вмирали від голоду в тилу, були вивезені до Німеччини або на територію Росії.
У братських могилах м.Погребище та селах Мончин, Булаї, Гопчиця, Плисків, Борщагівка, Ліщинці, Сніжна, Новофастів навічно залишились 1412 визволителі нашого краю, імена 329 з них і досі невідомі. Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв Другої світової війни.
Страждали українці не тільки на передовій - в зруйнованих селах і містах залишалися жінки з дітьми, молоді дівчата, немічні бабусі, які змушені були самостійно справлятися з усіма тяготами і страшними наслідками окупації ворогом рідної землі.
Не було такої родини, яка б не зазнала втрат і поневірянь. Загарбники зруйнували міста і села, фабрики і заводи – все, що було створене нелегкою працею, зусиллями кількох поколінь. У боях загинуло багато синів та дочок України, вороги вбивали та катували мирних жителів, вивозили юнаків та дівчат на роботу до Німеччини.
День скорботи і пам’яті про жертви Другої світової війни в Україні сьогодні набуває все більш глобального значення, тому що жертви війни – це не десь… не там…, а вже поруч, і вони повторюються… Сьогодні, у цей день, ми маємо і поклонитися солдатам української армії, які захищають суверенітет, територіальну цілісність, саме її існування від рашистських нелюдів.
День пам'яті і скорботи - чергове нагадування тим, хто нині живе на Землі про те, як нещадна і жорстока війна, і чому нам варто вчитися на помилках минулих поколінь.
Відділ організаційної та інформаційної роботи міської ради
