Заплакало небо, трава похилилась, схилились його бойові побратими, - Погребищенська громада зустріла Героя Віталія Волкотруба і провела Захисника в останню земну дорогу
18 жовтня 2026 року мешканці Погребищенської громади зустріли і провели в останню земну дорогу жителя с. Адамівка, Героя Волкотруба Віталія Олександровича.
У церемонії прощання із захисником взяли участь рідні та близькі, представники міської ради, духовенства, побратими, жителі Погребищенської територіальної громади, що прибули розділити горе та підтримати рідних загиблого воїна.
Священнослужителі Православної церкви України відспівали захисника Батьківщини відповідно до релігійних канонів біля будинку та на кладовищі.
Благочинний Православної церкви України Погребищенської громади протоієрей отець Петро у своїй промові наголосив, що сьогодні нас винищує російський агресор. Дехто думає, що москаль прийшов десь там на Сході візьме кусок землі і відстане від нас. Ні, з кожним наступом московського чобота на нашу землю, - все важче і важче вставати з коліна. Українці – незламні. Наші Захисники дають гідну відсіч ворогові. Молитва сьогодні – це слова подяки нашому воїну захиснику Віталію, який захищав Україну, нашу церкву, свою родину і всіх нас. Віталій зробив найдорожче – віддав своє життя за ближніх своїх. Ми стаємо на коліна перед ним, перед воїнами, звертаємося до Бога, щоб він допоміг нам вистояти проти монстра росії. Вічна слава нашому воїну Віталію і тисячам таких, як він. Усім нам якнайшвидшої перемоги над злом! Дякуємо за жертовність нашим захисникам і службу в Збройних Силах. Нехай Бог береже вас. Слава Україні!
Представник міської ради Анатолій Тимощук у своєму виступі, зокрема, зазначив: «Ми зібралися, щоб провести в останню земну дорогу нашого Захисника, молодого українця, який віддав своє життя за Україну, за нашу свободу, за можливість жити на рідній землі Волкотруба Віталія Олександровича.
Віталій Олександрович народився 1 червня 1986 року в селі Адамівка. Ріс в багатодітній родині, в якій виховувалися 6 дітей — був старшим братом для трьох сестричок і двох братів. У 1992 році пішов до першого класу Адамівської школи, продовжив навчання у Дашівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат.
Проживав у рідній Адамівці, працював на різних роботах.
17 січня 2026 року був мобілізований до лав ЗСУ. Сьогодні мужньо боронять Вітчизну і рідні брати Віталія — Богдан і Руслан.
14 жовтня 2026 року у жорстокій війні, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, в районі населеного пункту Микільське Сумського району Сумської області старший стрілець-вогнеметник 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини А4056, старший солдат Віталій Олександрович Волкотруб героїчно загинув.
Надзвичайно важко знаходити слова в такі хвилини. Особливо тоді, коли йдеться про молодого хлопця, перед яким мало бути ціле життя.
Він мав жити, радіти простим речам, будувати своє майбутнє. Але російська агресія обірвала ці плани, забрала його майбутнє та залишила невимовний біль у серцях усіх, хто знав Віталія Олександровича. Немає нічого страшнішого за російську війну, яка забирає молодих, сильних, сповнених життя людей.
Від імені Погребищенської міської ради, виконавчого комітету та всієї нашої громади висловлюю щирі співчуття родині, близьким і друзям загиблого Героя.
Подвиг Віталія назавжди залишиться в нашій пам’яті, а його ім’я — у літописі боротьби українського народу за свободу й незалежність. Ми не маємо права забути тих, хто заплатив найвищу ціну за наше майбутнє. Наш обов’язок — пам’ятати, шанувати, підтримувати родини полеглих і передавати наступним поколінням правду про ціну української свободи.
Дякуємо Віталію за мужність, за відданість Батьківщині, за те, що став на захист рідної землі. Вічна пам’ять і слава Герою України!».
Командир взводу військової частини А 4056 Юрій у своєму виступі сказав: «Дорогі рідні, друзі, побратими, односельчани. Для мене це надзвичайно важкий день, бо ми прощаємося не просто з бійцем мого взводу — ми прощаємося з людиною, яка була частиною нашої родини, моїм товаришем Віталієм. Він завжди був поруч і взяти на себе відповідальність, коли інші вагалися. Його сміливість не була гучною — вона була тихою, справжньою, щоденною. Саме така сміливість тримає Україну.
Ми ніколи не забудемо його. І ми будемо гідними того, за що він боровся.
Віталя, рідний мій, пробач, що не вберегли тебе. Дякуємо вам рідні, за те, що виховали такого сина. Вічна пам’ять нашому побратиму Віталію».
Дитячий духовий оркестр «Козачок» Гопчицького сільського будинку культури виконав «Гімн України», пролунали останні постріли військових на честь, шану і незабутню пам’ять про славного воїна, нашого земляка.
Віталій є взірцем мужності, патріотизму та незламності. Його ім’я навіки вписане в історію Погребищенської громади та України.
Відділ організаційної та інформаційної роботи
