В селі Дзюньків відкрили пам’ятні дошки на честь загиблих воїнів-земляків
1 жовтня 2026 року у селі Дзюньків Погребищенської територіальної громади відкрили пам’ятні дошки загиблим Героям-односельцям.
Церемонія відкриття відбулася за участі батьків та рідних загиблих воїнів, їхніх друзів, односельчан та мешканців територіальної громади, учнів та вчителів місцевої школи, побратимів, військових 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона Калина», духовенства, керівництва та працівників Погребищенської міської ради.
Ведучі зачитали біографії загиблих героїв: Румянцев Віталій Сергійович, народився 10 листопада 1994 року у селі Дзюньків Погребищенського району Вінницької області.
Середню освіту здобував у Дзюньківській ЗОШ І—ІІІ ст. Продовжив навчання в педагогічному коледжі м. Вінниця. Далі працював в м. Київ на заводі керуючим відділу. З початку війни пішов добровольцем захищати Батьківщину.
3 травня 2022 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Лиман Донецької області стрілець-помічник гранатометника третьої стрілецької роти в/ч А 7085 Румянцев Віталій Сергійович героїчно загинув.
10 травня 2022 року у с. Дзюньків Героя провели в останню путь.
Указом Президента України № 541/2022 від 29 липня 2022 року “Про відзначення державними нагородами” за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Румянцева Віталія Сергійовича (посмертно) нагороджено орденом “За мужність” III ступеня.
Бурко Юрій Анатолійович народився 4 лютого 1996 року в с. Дзюньків.
З 2002 р. по 2013 р. навчався в Дзюньківській загальноосвітній школі.
У 2016 році закінчив Вінницький коледж Національного університету харчових технологій. У 2017 – 2018 роках проходив строкову військову службу в Збройних Силах України на посаді стрільця. З 2020 по 2021 рік перебував на службі у Національній поліції України у м. Вінниця.
До повномасштабного вторгнення рашистів в Україну Юрій працював за кордоном.
З початку війни він повернувся із-за кордону і з 26 лютого 2022 року добровільно в числі перших відбув на захист Батьківщини.
Солдат, старший кулеметник взводу оперативного призначення в/ч 3028 Бурко Юрій Анатолійович героїчно загинув 16 серпня 2023 року під час штурму позицій ворога в районі н.п. Роботине Пологівського району Запорізької області.
20 серпня 2023 року у с. Дзюньків Героя провели в останню путь.
Указом Президента України від 23 лютого 2024 р. №96/2024, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Пастушенко Ігор Анрійович народився 1 червня 1993 року та виріс в селі Дзюньків Погребищенського району Вінницької області.
З 1999-2008 р. навчався в Дзюньківській СЗШ І-ІІІ ст. Потім навчався в Вінницькому Технічному Коледжі, де по закінченню в 2012 році здобув професію «Автомеханіка-елктрика».
Згодом переїхав в Гайсинський р-н, с. Кисляк де створив родину та працював на підприємстві ТОВ ""ПК ""Зоря Поділля"".
1 липня 2022 року був призваний на службу в ЗСУ. Ігор був люблячим батьком, сином, чоловіком, братом, чесним та відданим своїм друзям та особливо своїй Країні, завзято, сумлінно та героїчно захищав свою країну.
28.09.2022р. отримав перше важке поранення на Сході України, після тривалої важкої реабілітації знову повернувся на схід для виконання свого військового обов'язку.
Потім був направлений на військове навчання в Німеччину з 24.02.23р. по 16.03.23р. Після повернення уже в складі 82 окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, пройшов навчання в сержантському корпусі.
В кінці червня був відправлений до Запорізької області для захисту нашої держави, там же він був повернений в склад 80 окремої десантно-штурмової бригади (80 ОДШБр), в/ч А0284.
19 вересня 2023року, будучи головним сержантом взводу, зник безвісти при виконанні бойового завдання за призначенням під час воєнних дій в районі населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області.
У Ігора залишилось 2 неповнолітніх дітей, дружина, сестра, батьки, бабусі, племінники.
18 вересня 2024 року в с. Дзюньків Героя провели в останню путь.
Навроцький Микола Дмитрович народився 23 листопада 1974 року у селі Дзюньків Погребищенського району Вінницької області.
У 2015—2016 роках захищав суверенітет і територіальну цілісність України в зоні АТО.
З 26 лютого 2022 року став до лав захисників України.
14 липня 2022 року поблизу н.п. Долина Слов’янського району Донецької області в результаті артилерійського обстрілу старший солдат в/ч А7338, окремий батальйон територіальної оборони, водій стрілецького взводу Навроцький Микола Дмитрович героїчно загинув.
21 липня 2022 року у с. Дзюньків Героя провели в останню путь.
Вакулюк Микола Васильович народився 17 грудня 2000 року в с.Дзюньків Погребищенського району Вінницької області.
В 2007 році пішов до першого класу Дзюньківської СЗШ І-ІІІ ст., яку закінчив у 2016 році. В 2016 році навчався у ПТУ-42 м. Погребище. З 2018 року проходив строкову службу в лавах ЗСУ. Учасник АТО/ООС за контрактом з 2018 року.
Солдат-стрілець 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу стрілецького батальйону в/ч А1736 7 березня 2024 року героїчно загинув біля населеного пункту Лиман Перший Куп’янського району Харківської області внаслідок ворожих скидів з БпЛА на бойові позиції наших військ.
14 березня 2024 року в селі Дзюньків Героя провели в останню путь.
Островський Богдан Констянтинович народився 28 липня 1982 року в селі Дзюньків Погребищенського району Вінницької області. Освіту отримав у Дзюньківській ЗОШ І—ІІІ ст., Вінницькому педагогічному університеті на філологічному факультеті.
Проживав із сім’єю у с. Сиваківці Турбівської селищної територіальної громади.
З 2015 року до 2016 року захищав суверенітет і територіальну цілісність України в зоні АТО. Після служби в АТО, виїздив на чергування в зону бойових дій як член спецпідрозділу «ЯГУАР».
З початком повномасштабного вторгнення росії став до лав захисників України.
19 січня 2023 року в районі міста Соледар Бахмутського району Донецької області під час стрілецького бою внаслідок мінометного обстрілу сержант, командир відділення спостереження Островський Богдан Костянтинович героїчно загинув.
Героя провели в останню путь в с. Сиваківці 24 січня 2023 року.
Нестеренко Василь Миколайович народився 10 січня 1977 року в с. Павлівка в сім’ї колгоспників Нестеренко Марії Яківни та Миколи Івановича.
Навчався в Павлівській восьмирічній загальноосвітній школі, яку закінчив в 1990 році, того ж року розпочав свою трудову діяльність.
Працював в місті Києві на меблевій фабриці різноробочим.
Працював на Вінницькому цегельному заводі різноробочим. Останнім часом працював у ФОП «Ситнюк» м. Погребище. Був доброю, чуйною, світлою людиною.
Призваний за мобілізацією 12 червня 2023 року до 235 навчального центру Сухопутних військ. Після навчання проходив службу в 57 окремій мотопіхотній бригаді.
Стрілець-снайпер механізованого відділення в/ч 4279 під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини неподалік н.п. Лиман Перший Куп’янського району Харківської області з 11листопада 2023 року не вийшов на зв'язок і вважався зниклим безвісти.
24 листопада 2023 в с.Павлівка Героя провели в останню путь.
Золотаренко Павло Миколайович народився 29 квітня 1979 року в селищі Немішаєве Бучанського району Київської області.
У 1986 році пішов у місцеву школу, де навчався до 1990 року.
З 1990 -1994 роки виховувався в школі - інтернат м. Васильків.
З 1994 - 2018 рр. працював різноробочим у фермерському господарстві «ЛАН- П» с.Дзюньків. Павло Миколайович мав велике добре серце, доглядав сестру з інвалідністю та важкохворого дядька.
Солдат, старший стрілець-оператор 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А4699 загинув 27 листопада 2024 року під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини, в районі населеного пункту Новоівановка, Суджанського району, Курської області, російської федерації.
5 грудня 2024 року в селі Дзюньків Героя провели в останню путь.
Сергій Анатолійович Швайко народився 23 лютого 1978 року в м. Київ.
З 1985 - 1994 рр. навчався у «Школа І-ІІІ ступенів №248 Деснянського району міста Києва».
Після школи закінчив оптико-механічний технікум, зараз Оптико-механічного фаховий коледж Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Працював водієм, спочатку легкових автомобілів приватно, потім водієм по доставці дизеля в компанії PS OIL.
Після народження старшого сина у 2005 році переїхав у с. Дзюньків, на історичну батьківщину батьків, де народилися ще син 2008 р. н. та дочка 2011 р. н.
У 2014 р. приєднався до Добровольчого Українського Корпусу (Правий Сектор) і відтоді на добровільних засадах був залучений різними структурами держави для виконання завдань - Піски, Авдіївка, Донецький аеропорт.
Під час повернень додому, відвідував і успішно закінчив школу снайперів Дике Поле.
З перших днів повномасштабної війни разом з побратимами з ДУК (Правий Сектор) брав участь в обороні Києва у мінометному розрахунку.
Воював у групі добровольців, де частина бійців, як і він, воювали з власної ініціативи та на власний ризик, без оформлення і зарплатні.
Після відходу нападника від Києва, продовжив відбивати ворога на Донеччині, а згодом – Миколаївщині, в районі села Роботине Запоріжської області (також в мінометному розрахунку, а згодом - оператор Mavic).
Офіційно мобілізувався 28 квітня 2023 року в окремий 14 полк в/ч 4714 ГШ ЗСУ на посаду FPV-пілота. Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, під час виконання військових обов’язків на військових навчаннях на території Республіки Польща загинув 18 жовтня 2023 року.
Прощання з Героєм відбулось 30 жовтня 2023 року в м.Київ на вул. Байкова,16. Урна з його прахом стоїть в Алеї Слави на Лісовому цвинтарі в м.Київ.
Попов Володимир Олександрович народився 4 квітня 1977 року в с. Довгалівка Погребищенського району Вінницької області в родині колгоспників. З 1984 року навчався у Довгалівській середній школі, закінчив девʼять класів. Потім здобув професію механізатора в Зозівському професійному училищі.
Після навчання працював у рідній Довгалівці трактористом.
У травні 1995 року був призваний на військову службу до лав ЗСУ. Спочатку проходив навчання в Одеській області, а потім служив у м. Судак, Автономної Республіки Крим.
Після проходження служби у 1997 році продовжив працювати в с. Довгалівка трактористом.
У 1999 році одружився, став проживати і працювати в с. Дзюньків механізатором. Разом з дружиною Танею виховували трьох синів.
Призваний на військову службу за мобілізацією 30 грудня 2022 року.
Старший солдат службу проходив в складі 118-ї окремої механізованої бригади (118 ОМБр) Сухопутних військ Збройних сил України (А4712) на посаді заступника командира бойової машини-навідник оператор механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.
13 вересня 2023 року під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаних із захистом Батьківщини, у районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, внаслідок виконання бойового завдання зник безвісти.
4 серпня 2026 року в с. Дзюньків Героя провели в останню путь.
Донець Юрій Дмитрович народився 23 лютого 1972 року в селі Дзюньків Погребищенського району Вінницької області, де він пішов у перший клас Дзюньківської середньої школи. Згодом родина переїхала до міста Погребище. Тут він закінчив 8 класів Погребищенської неповної середньої школи №3 і поступив до Погребищенського ПТУ №42, де здобув фах «машиніста –тракториста».
Після закінчення училища Юрій працював на цукровому заводі, потім оператором буртоукладочних машин, а згодом був призваний до армії.
Після армії він одружився з Галиною. У 1995 році подружжя раділо народженню сина Олексія.
Свій професійний шлях після одруження він розпочав у міліції в м. Погребище. Згодом поступив до Вінницького державного сільськогосподарського інституту і певний час працював у фермерському господарстві. Коли сім'я переїхала до Києва, Юрій працював у деревопереробній галузі, був начальником служби охорони у приватній фірмі. Останніми роками працював таксистом.
В грудні 2025 року був мобілізований. Службу проходив у військовій частині 3027 - 1-й Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» Національної гвардії України «Азов».
Старший механік-водій 2 взводу оперативного призначення 4 роти ОП (на бронетранспортерах) 2 батальйону ОП в/ч 3027 НГУ, солдат Юрій Донець «Старий» 15 вересня 2026 року мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, в районі околиць н.п. Рубіжне Покровського району Донецької області під час переміщення між позиціями героїчно загинув внаслідок ворожого удару БПЛА «Молнія».
23 вересня 2026 року в м.Погребище Героя провели в останню путь.
Під музичний супровід рідні загиблих воїнів відкрили меморіальні дошки, до яких учасники заходу поклали квіти.
Присутні, схиливши голови в хвилині мовчання, віддали данину шани світлій пам’яті Героїв-земляків та всіх воїнів, загиблих у боротьбі за свободу, територіальну цілісність та єдність України.
Погребищенський міський голова Сергій Волинський звертаючись до учасників мітингу-реквієму сказав, що вшaнувaння пaм’ятi людей, якi вiддaли свoє життя зa нaшу держaву, – нaш святий oбoв’язoк. Серед них і ваші односельчани. Вони були спрaвжніми пaтрioтами, які боролись за суверенітет та цілісність України і віддали життя за наближення миру та спокою на рідній землі. Їх життя обірвала війна… обірвала мрії та задуми кожного з цих хлопців. Вони любили життя, шанували рідних, поважали людей, були добрими, привітними. Але це все в минулому. Ми з болем оплакуємо синів України. Розуміємо, що жодні слова співчуття не зменшать біль втрати, жодне слово не втамує тугу в серці – ні через рік, ні через десятки років.
Війна завжди забирає найкращих. Вони дійсно герої, бо сповна виконали свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною, дотримавшись найвищої Божої заповіді: немає більшої любові, ніж покласти своє життя за життя інших.
Кiлькa рoкiв тoму ще нiхтo не мiг нaвiть пoдумaти, щo у нашій державі люди будуть гинути нa вiйні... Цей стрaшний сoн, нa жaль, стaв реальністю.
Кожен із загиблих воїнів залишиться у нашій пам'яті, янголами у небесах, вдячність за їхній подвиг житиме у серцях українців, у піснях, що їх співає народ, в обелісках та меморіалах. Тoж дaвaйте шaнувaти пам'ять наших герoїв, не зaбувaти прo тих, хтo пoкинув цей світ, зрoбивши самовідданний вчинок для всіх нaс в ім'я щaсливoгo мaйбутньoгo нaшoї держaви!
Схиляю голову низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України.
Низько вклоняюсь їх батькам та рідним. Навіки в нашій пам'яті! Герої не вмирають!
Екскурсовод Погребищенського краєзнавчого музею ім. Н. Присяжнюк Юлія Коновалова зачитала свій авторський вірш.
Зі словами скорботи до присутніх звернувся побратим загиблого Юрія Бурка, представник Національної гвардії України, офіцер управління Григорій Ковальський. Він закликав зберігати пам’ять про загиблих Героїв, передавати її наступним поколінням та запросив хорунжого бригади «Червона калина» Олександра, який зачитав «Молитву українського воїна — молитву українського націоналіста», якою вшановують пам'ять полеглих Героїв.
З великoю гoрдiстю i з глибoким сумoм перша вчителька Дзюньківської школи Катерина Варфоломеєва рoзпoвiла прo своїх учнів - загиблих Героїв, які назавжди залишаться в пам’яті. Вона низько вклонилась батькам, які виховали справжніх титанів, що житимуть завжди в серцях односельців.
Сестра загиблого Юрія Бурка Аліна Корж зазначила, що герої живуть доти, поки про них пам’ятають. Нехай Пресвята Богородиця береже наших захисників, які зараз на передовій. Нехай Господь прийме душі тих, хто загинув. Нехай кожна родина, яка чекає, дочекається доброї звістки, того самого дзвінка зі словами: «Мамо,- я повернувся!... Мене обміняли, - я їду додому!». Вічна пам'ять і Слава Героям! Слава Україні.
Сестра загиблого Миколи Навроцького Наталія Пазюн сказала, що сьогодні у нашій громаді свято, яке плаче…Ми всі розуміємо, що ціна свободи та миру виборюється найціннішим – людським життям. Вона низько вклонилась загиблим воїнам – визволителям, подякувала всім, хто стоїть на захисті Вітчизни, висловила щиру вдячність всім, хто долучився до створення та облаштування алеї.
Освятили дошки священнослужителі Православної церкви України Погребищенської громади та разом з присутніми помолилися за упокій душ загиблих Героїв.
Імена загиблих воїнів-Героїв назавжди вписані в історію України та Погребищенської громади.
Відділ організаційної та інформаційної роботи
