На щиті до маленького сина вернувся тато, щоб стати світлом, що веде крізь темряву життя
7 листопада 2026 року мешканці Погребищенської, Турбівської громад зустріли і провели в останню земну дорогу Героя Гошка Сергія Юрійовича.
У церемонії прощання із захисником взяли участь рідні та близькі, представники міської ради, духовенства, побратими, жителі Погребищенської територіальної громади, що прибули розділити горе та підтримати рідних загиблого воїна.
Священнослужителі Православної церкви України провели заупокійний парастас за убієнним Героєм відповідно до релігійних канонів в церкві святого апостола Андрія Первозванного, біля будинку та на кладовищі. Благочинний Православної церкви України Погребищенської громади протоієрей отець Петро закликав присутніх молитися за упокій загиблого солдата Сергія та за Божу опіку для захисників, які захищають незалежність України, за швидке настання миру.
Погребищенський міський голова Сергій Волинський у своєму виступі, зокрема, зазначив: «Сьогодні день, якого не повинно бути в житті жодної родини. День, коли замість слів радості ми вимовляємо слова прощання. День, коли молоде життя, сповнене мрій, надій і планів, ми проводжаємо в останню дорогу.
Сьогодні наша громада сумує разом із вами за молодим сином України Гошком Сергієм Юрійовичем, нашим земляком, який мав би ще стільки всього встигнути, побачити, пережити. Мав би будувати своє майбутнє, радіти кожному новому дню, обіймати рідних, повертатися додому, здійснювати свої мрії. Але російська війна жорстоко перекреслила все це.
Гошко Сергій Юрійович народився 16 жовтня 1984 року в м. Погребище. Закінчив Погребищенську загальноосвітню середню школу №1. Працював будівельником. Був призваний до лав Збройних Сил України 25 лютого 2022 року.
13 травня 2022 року Сергій пішов добровольцем у 59-ту окрему штурмову бригаду. Проходив службу на посаді стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А1619. Отримав звання молодшого сержанта і був переведений на посаду командира стрілецького відділення. У 2025 році відряджений в 60-ту бригаду, де приймав участь у бойових діях на Краматорському напрямку.
22 жовтня 2025 року загинув під час виконання обов’язків військової служби, пов’язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України, в районі населеного пункту Шандриголове Краматорського району Донецької області внаслідок скидів з ворожого безпілотного літального апарата по спостережному пункту «Бішоп».
Сергій Юрійович віддав своє життя за Україну, за нашу землю, за нашу свободу, за право кожного з нас жити під мирним небом. Він не залишився осторонь, коли Батьківщина потребувала захисту. Він став до лав її оборонців і заплатив за це найвищу ціну.
Сьогодні ми стоїмо перед його домовиною і розуміємо, наскільки безжальною є ціна нашої свободи. За кожним таким прощанням — зруйновані мрії, невимовний біль батьків, сльози рідних і порожнеча, яку вже ніколи й нічим не заповнити. Немає таких слів, які могли б зменшити ваше горе. Немає слів, здатних повернути найдорожчу людину. Особливо боляче усвідомлювати, що він був таким молодим, що його життя мало б тільки розквітати, що попереду мало бути стільки щасливих років.
Від імені всієї громади висловлюю вам найглибші співчуття. Низько схиляю голову перед вашим горем. Дякую за вашого сина, за вашу дитину, за людину, яка віддала своє життя, захищаючи кожного з нас.
Ми не можемо змінити того, що сталося. Не можемо повернути його до життя. Але можемо і повинні зробити все, щоб його ім’я не зникло з нашої пам’яті, щоб його подвиг не став лише рядком у скорботних списках загиблих.
Нехай кожен мирний ранок, кожна можливість бути поруч із близькими нагадують нам, якою ціною це дається. Нехай ми ніколи не забудемо тих, завдяки кому маємо можливість жити, працювати, виховувати дітей і мріяти про майбутнє.
Сьогодні ми прощаємося не просто із Захисником. Ми прощаємося із сином своєї землі, молодою людиною, чиє життя обірвала війна, але чий вчинок назавжди залишиться частиною нашої спільної історії. Спочивай з миром, наш Герою. Твоя громада пам’ятатиме тебе. Твоя Україна пам’ятатиме тебе.
Нехай Господь прийме твою душу у Царстві Небесному, а рідним дарує сили пережити цю страшну втрату. Вічна пам’ять! Вічна шана! Вічна слава Герою України! Слава Україні! Героям слава!».
Побратим Сергія Валерій Скоморовський звертаючись до присутніх наголосив: «Сьогодні я стою тут не лише як військовий побратим, а як друг Сергія, який втратив частину себе, життя якого забрало московське зло, російський ворог. Сергій був братом — не по крові, а по духу, по вибору, по спільній дорозі, яку ми проходили пліч‑о‑пліч.
Він знав, що таке обов’язок. Знав, що таке честь. І коли прийшов час, він зробив те, що роблять справжні — став між небезпекою і нами, між темрявою і світлом. Ми з Сергієм пройшли разом шлях, який не кожному під силу — і він завжди був опорою. Я пам’ятаю його не тільки в бою, а й у простих речах, як говорив про майбутнє, яке ми обов’язково побачимо. Він вірив у людей, у країну, у нас. Його смерть — це рана, яка не загоїться. Але його життя — це приклад, який не зникне. У Сергія залишився маленький син, який не буде пам’ятати батька, але знатиме, що його тато – Герой і це знання стане для нього опорою, частиною його життя, джерелом сили. Друже, я дякую тобі за кожен день, за кожну розмову, за кожну мить, коли ти був поруч. Ми понесемо твоє ім’я далі. І я обіцяю: ми доведемо справу до кінця.
Якщо можеш воювати – воюй, якщо не можеш воювати – допомагай. Не вмієш допомагати – не мішай».
Дитячий духовий оркестр «Козачок» Гопчицького сільського будинку культури виконав «Гімн України», пролунали останні постріли військових на честь, шану і незабутню пам’ять про славного воїна, нашого земляка.
Сергій є взірцем мужності, патріотизму та незламності. Його ім’я навіки вписане в історію Погребищенської громади та України.
Відділ організаційної та інформаційної роботи
