Коротка історична довідка міста Погребище

 

 

 

  Селище міського типу Погребище з 1938 року , яке отримало статус міста з 20 серпня 1984 року є центром Погребищенського району Вінницької області. Розташоване в Верхів'ях річки Рось (правої притоки Дніпра). Рось бере свій початок біля села Ординці нашого району, за 2 км від залізничної станції Ржевуська на лінії Козятин-Хрестинівка.

  Вважається, що населення виникло десь у 11 столітті за літописом -1148 р.

  Свою сучасну назву селище одержало після того, як було вщент зруйновано монголами, і на довгий час пам'яткою колись квітучого міста залишались погреби-катакомби, в яких переховувалось населення під час нападу завойовників.

  Багато погребищан є нащадками слов’янського племені росичів, які згадуються у Слові о полку Ігоревім, що кочували по берегах річки Рось.

  На початку XIII століття після монголо татарської навали на поселення Рокитня, залишилися одні погреби та підземні ходи, де вдалось уціліти небагатьом мешканцям. Звідси і походить сучасна назва міста.

  У 16 столітті великі ділянки землі Погребище на річці Рось були в руках князів Збаразьких.

  Після Люблінської унії 1569 року Погребище перейшло до Речі Посполитої. Воно стало користувалося Магдебурзьким правом. В 1629 році Погребище налічувало понад 6 тис. жителів. В той час як у Вінниці - 9 тис.

  У першій половині XVII століття у містечку з'явилися євреї і була побудована дерев'яна синагога. В 1648 році військо Богдана Хмельницького, очолене Максимом Кривоносом, знищили всіх євреїв Погребища. В 1653 році Погребище було вщент зруйновано князем Яремою Вишневецьким , що відступав із-за Дніпра під натиском Богдана Хмельницького.

  На початку XVIII ст. знову з”явилися євреї і Погребище славилось як значний осередок торгівлі та ремесел.

  В 1736 і 1768 роках в Погребищі були загони повсталих гайдамаків.

  На землях графа Ржевуського в кінці ХІХ століття збудовано залізницю та станцію, яку названо на честь графа – «Ржевуська». Донька графа Ржевуського Евеліна Ганська була другою дружиною знаменитого французького письменника Оноре де Бальзака.

  На початку ХХ століття містечко нараховувало: дворів – 943, жителів – 5807 чол., 2 церкви - мурована Успенська і Михайлівська дерев'яна , 2 церковно-приходські школи, 6 круподерень, завод шипучих вод, 2 водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м’ясних лавок . Граф Микола Павлович Ігнатьєв розпочав будівництво цукрового заводу.

  Після Жовтневого перевороту 1917 року з 1918 року в Погребищі активно діяв великий і добре організований загін єврейської самооборони, проте в серпні 1919 року загін роззброїли петлюрівці. Після їх відходу війська Зеленого влаштували єврейський погром, що тривав з 18 по 21 серпня ]. Було вбито близько 400 чоловік (з них близько 200 жінок), сотні поранені . У 1920-их роках була створена Погребищенська єврейська сільрада.[2] В 1921 році було відкрито агрошколу.

  В 1923 році – організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка. У 1926 році єврейське населення Погребища становило 2881 осіб (30% усього населення). З 1927 року в місті працює маслозавод, який на сучасному етапі виробляє масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію. В 2012 році буде святкувати своє 85-ти річчя.

  Німецько–фашистські війська окупували місто 21 липня 1941 року. У середині жовтня 1941 року 5-та німецька оперативна команда розстріляла в Погребищі все єврейське населення - майже 1360 людей. У часи окупації у Погребищі діяла підпільна група опору, яку очолював вісімнадцятирічний М. Д. Копецький. 31 грудня 1943 року місто звільнила 65 мотобригада 1-ї танкової армії генерала М.Ю.Катукова. В пам’ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни ІС.

  Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Це А.Бурлачук, В.Кравченко, А.Москальчук, А.Пономарчук, М.Сьомак, І. Слободянюк, В.Терлецький. В братській могилі, що знаходиться в центрі міста, поховано 653 воїнів.

  Майже із 100 воїнів, що проходили службу в різних гарячих точках світу, з афганської війни живими додому не повернулось шість уродженців району: І.Кумчак, В. Іващук, О.Харченко, Є.Мельник, О.Шевчук, В.Іщук. В міському парку встановлено обеліск пам’яті, іх іменами названо поля.

  В 1966 році запросило в аудиторії своїх перших учнів медичне училище (з 2006 року - медичний коледж), що є одним із кращих в Україні. Також цього року відкрито і музичну школу, яку в 2000 році переведено в просторе, капітально відремонтоване приміщення. У 1985 році відкрило двері професійно - технічне училище (нині –вище професійне училище-42). Тут щороку навчається біля 600 майбутніх спеціалістів сільського господарства

  За останні 20 років проведено газифікацію м. Погребище, з'явилися багатоповерхові будинки.

  Населення

  • У 1629 році проживало — 6000 жителів
  • За переписом 1897 року — 6284 жителів (ч. 3057, ж. 3227)
  • За переписом 1989 року — 11 705 мешканців
  • За переписом 2001 року — 10 754 мешканців
  • За розрахунками 2005 року — 10 418 мешканців
  • На 2010 рік проживає — 10112 жителів

 

   
Районна державна адміністрація ВПУ - 42
   
Центральна районна лікарня Музична школа
   
Залізнична станція Ржевуська Місток через р. Рось
   
р. Рось Пам”ятний знак воїнам – танкістам
   
Могила Н.А. Присяжнюк Пам”ятний знак воїнам - афганцям